Напередодні парламентських виборів у Львові вкотре побував екс-президент України, нині лідер «Нашої України» Віктор Андрійович Ющенко, який іде на вибори. Як завжди, виступаючи перед доброзичливою публікою, він присягався у своїй любові до України, українців і глибокій неприязні до червоного прапору. Зрозуміло, на зустріч він спізнився, багато набрехав і переплутав. На жаль, схоже, що вельмишановний Віктор Андрійович, який претендує на роль великого економіста і фінансиста, так і не засвоїв один із головних принципів американського бізнесу, який говорить: займайся лише тим, що добре знаєш. Цілком очевидно, що у колишнього президента з виконанням цього золотого правила не склалося в економіці. Проте він не заспокоївся і пустився в історико-публіцистичні екскурси, зокрема на ток-шоу Савіка Шустера. На жаль, і тут, м’яко кажучи, не склалося. Хоча й бажання поговорити вистачає, і апломбу не позичати, але, по суті, як кажуть: не вуха, ні рила, або по-простому, ні бум-бум в темі, що висвітлюється.
Любить, наприклад, Віктор Андрійович здійснювати екскурси в далеке історичне минуле: під час перебування президентом, відкриваючи та закриваючи уроки у місцевих школах, вказуючи та повчаючи. Саме з його вуст населення України не без здивування дізналося, що в курганах, яких ще нещодавно було багато в степовій Україні, та й зараз вистачає, поховані наші предки.
Історична наука витратила десятки років, щоб розібратися в цій непростій проблемі, і дійшла, нарешті, висновку, що легендарні скіфи, що насипали більшість цих курганів, були народом іранського походження: ні з мови, ні з культури, нічого спільного зі слов’янами не має. Звичайно, є й інші точки зору, але всі вчені прямо кажуть, що хто б не насипав ці кургани, то точно не слов’яни.
Але поки академіки люто сперечалися, посилаючись на тяжку працю археологічних експедицій і зовнішній вигляд кам’яних баб, які вінчають кургани, Віктор Андрійович, як відомий античний герой Олександр Македонський Гордієв вузол, прямо на ток-шоу, не мечем, а власною мовою розрубав. Сказав екс-президент, що батьки – значить батьки. Як-не-коли колишній Гарант. І тому всі твердження, що перші слов’яни, відзначені арабськими істориками в районі Карпат лише в п’ятому столітті нашої ери, а це означає, через тисячу років після згаданого Ющенка періоду, порожні балачки. І не має жодного значення думка всіх визнаних історичних авторитетів, які присвятили вивченню цих проблем усе своє життя. Академіка Петра Петровича Толочка, наприклад.
Тому, враховуючи рівень історичної компетентності Віктора Андрійовича, мені якось тривожно стає, коли він нещодавно оголосив, незрозуміло на якій юридично-правовій та історико-археологічній підставі, про збирання всіх матеріальних пам’яток, степових культур, що існували будь-коли на території сучасної України. Причому з’ясувалося, що саме Віктор Андрійович очолює якийсь науковий інститут, який усім цим займатиметься. У цій справі є два нез’ясовані моменти. Момент перший: відколи це рівень наукової компетентності Віктора Андрійовича, який плутає слов’ян зі скіфами, а печенігів із половцями, виріс до керівництва науковою установою, яка збирає по всій Україні недешеві історичні раритети? Тисяча років сюди, тисяча років туди – це навіть не бухгалтерський підхід до збереження історичної спадщини. Ну, збирає людина трипільські черепки – вишукує ще одних предків українців – справа невинна. Хай би на цьому зупинився. Але ні…
Із цього випливає момент другий: а що ж таки думає з цього приводу конкуруюча команда: Інститут Археології Національної Академії Наук України, очолюваний тим самим Петром Петровичем Толочком, який, ще й будучи головою всеукраїнського товариства зі збереження та захисту пам’яток історії та культури, на цілком законних підставах досліджує та зберігає історичні пам’ятки по всій Україні?
Можливо, Віктор Андрійович все ще не може позбутися складного психологічного комплексу “першого українця”, “господаря вся країни”, який у своїй протохаті має повне право одноосібно поїдати сало протосвині. Оголосив він себе “папою” всіх українців, які мають право вимовляти: “моя країна”, “мій народ”, “моя держава”, “моя нація”, не лякаючись ну дуже поганих асоціацій.
Мабуть, слід нагадати екс-президенту Ющенку, що ці кам’яні баби – всенародне багатство. І я, наприклад, як громадянин України, категорично проти їх збору саме громадянином Ющенком В.А., який уже відновив безглуздий палац невідомо якогось польського магната в Батурині під виглядом гетьманської резиденції, що спорудив нехай і потрібну, але вкрай безглуздо зроблену пам’ятку на дніпровському схилі, що мало не сповз у цю велику річку після першого ж дощу. Промовчимо про безглуздий “Художній Арсенал” – поняття несумісні, і зразкову дитячу лікарню, яка так і ніколи не буде побудована.
Тож досвід уже є. Все, за що береться колишній Гарант, успішно розвалюється, розтягується і зникає невідомо куди, а справа кидається на півдорозі. Якось не по-скіфськи виходить. А може, по-трипільськи? Принаймні, зрозуміло одне: Віктору Андрійовичу треба, попри всю історичну науку, довести, що з нинішніми росіянами нинішні українці нічого спільного не мають. Щоправда, є дрібниці, від яких навіть Ющенку важко відмахнутися: схожі мови, спільна релігія, писемність та культура.
Дивно, але всіляко ганьблячи (і за справу) відомого московського керівника – дядька з трубкою та вусами, малограмотного теоретика мовознавства, Ющенко, ніби через пару поколінь керівників, заразився від нього бажанням лізти у питання, в яких не розуміє нічого. Добре хоча б одне – тривало все це уявлення не так довго. Всього один президентський термін. І все завдяки природному розуму українців, від кого б вони не походили насправді.
Але ж не можна ще раз обирати президентом людину, яка навіть у рідну родину вносить розлад, всупереч українським традиціям, заперечуючи старшому братові – Петру. Той формує галерею портретів видатних українців, по праву включивши Маршала Радянського Союзу, Родіона Яковича Малиновського. А молодший братик підкладає протосвиню – раптом оголошує Малиновського поляком, якого підступний Кремль підсунув Варшаві як міністра оборони у перші повоєнні роки. Цілком очевидно, що екс-президент плутає Малиновського з Рокосовським. Але якщо вже ти виходиш із такими заявами перед телекамерою, то хоч перегортай прекрасні мемуари маршала Рокосовського під назвою “Солдатський обов’язок”. Або мемуари самого Малиновського. Історичні постаті це великі – люди визначні. Візьми, екс-президенте, до рук книги, тоді можна було б компетентно говорити про цих людей, а не плести все поспіль, черпаючи знання з невідомих джерел. Адже навіть літературний герой безсмертного роману Шура Балаганов був здатний толково переказати зміст брошури “Повстання на крейсері “Очаків”, перш, ніж пішов жебракувати, представляючись, як син лейтенанта Шмідта.
Якось, наприкінці свого телевізійного виступу на популярному ток-шоу, Ющенко повідомив, без жодного інформаційного приводу, що поблизу його рідного села Хоружівка Недригайлівського району Сумської області, майже на самому кордоні з Росією, стоїть пам’ятник мамонту. Важко сказати, які асоціації виникли через це у колишнього президента. Можливо, він радіє, що бідні тварини, які жили сотні тисяч років тому, все ж таки не перетнули нинішній російсько-український кордон і залишилися справжніми патріотами? Втім, хочеться сподіватися, що Ющенко починає замислюватися про сумну долю гігантів, пам’ятник яким стоїть неподалік його рідного села. Адже й досі загадка: чого вони, власне, вимерли? Деякі вчені стверджують, що з некомпетентності. Тобто, простіше кажучи, займалися справами, про які не мали жодного уявлення.