У передвиборчу пору чималу активність розвинув колишній герой «Помаранчевої революції» і один із ватажків майдану, який згодом попрацював керівником адміністрації президента Віктора Ющенка і віце-прем’єром з європейської інтеграції уряду Юлії Тимошенко, Олег Рибачук, який очолив громадську організацію «Чесно». Тільки от чесністю у діяльності новоявлених «люстраторів» і не пахне. І річ не тільки в тому, що пану Олегу не завадило б пояснити, звідки у такого завзятого правдолюбця утворився більш ніж двосотметровий особнячок на березі Дніпра зі своїм власним пляжем, де вони персонально плещуться з сином. Але ж фронт робіт міг би бути дуже широким. По мірі того, як наближається виборча пора, політичні діячі дедалі активніше натискають на передвиборчі педалі. І іноді ці демагогія і популізм пов’язані приводом з колесами комерційного успіху і спраги влади.
Хто не пам’ятає знаменитого виступу Юлії Володимирівни Тимошенко, нині в’язниці Качанівської колонії, яка примудряється керувати виборчими потугами опозиції навіть через ґрати, на грандіозному передвиборчому мітингу, який проходив у грудні 2009 року на Майдані Незалежності. Тоді «Богиня помаранчевої революції» повідомила деякі подробиці своєї бурхливої автобіографії, які просто приголомшили публіку, звезену на автобусах з усієї країни. Так ось, з’ясувалося, що Юлія Володимирівна зовсім не така, як усі, і зовсім не чекає на трамвай. Вона рветься у президенти. І нічого, що судячи з заяв дуже авторитетних зарубіжних експертів, у неї в різних точках земної кулі «заникано» на чорний день чотирнадцять мільярдів доларів США, здобутих незрозумілим шляхом. Незважаючи на це, Тимошенко глибоко розуміє страждання пересічних громадян України. Адже вона сама вийшла з народу, тільки не знає, як повернутись назад. І в цій своїй ролі чого тільки не пережила. Чесно. Гадом буду.
Наприклад, ще будучи студенткою, але вже матір’ю, Юлія Володимирівна ночами крутила та котила величезні колеса на Дніпропетровському комбайновому заводі. Куди вона котила ці колеса, так і лишилося невідомим. Зате стало зрозуміло навіщо. Виявляється, в цей самий час (голос Тимошенко піднявся до трагічних висот) її крихітна дочка Женя не мала у своєму раціоні не лише поживної молочної суміші, що належала практично безкоштовно тоді всім немовлятам, а й склянки звичайного кефіру, півлітра якого коштували всього чотирнадцять копійок. От і доводилося молодій мамі ночами котити величезні, вище за її зріст, рубчасті колеса, призначені для сільськогосподарської техніки. Тому даремно пожвавилися наркомани-початківці, учасники мітингу, коли мова зайшла про ці самі колеса. Це явно не ті колеса. Втім, люди, які стояли тоді на Майдані, іноді буквально плакали від жалю до своєї «не такої Юлі», яка пережила такі страшні життєві поневіряння. Що-що, а тиснути народу на психіку Юлія Володимирівна велика майстриня.
Разом з усіма і я хлюпав носом, розмірковуючи в цей час про наступне: все ж таки є у світі справедливість. Адже які, зважаючи на все, жорстокосердні люди чоловіча половина родини Тимошенко. Ні, зовсім недарма відсиділи вони своє у місцях позбавлення волі за Юлині витівки у Єдиних Енергетичних Системах України. Адже міг би і Юлин чоловік Саша, молодий і сильний чоловік з вищою освітою, який пізніше проявив неабиякі бізнесові таланти у справі виробництва яєць птиці-перепілки, а нині чкурнув за кордон і сховався в Празі, допомогти молодій дружині заробити на склянку кефіру для маленької дочки. Але ні, посилав її одну, та ще в нічну зміну.
А який дід по Сашиній лінії! Спочатку голова одного з райвиконкомів району в центрі Дніпропетровська, потім керівник обласної організації. На свої офіційні заробітки він міг просто купати малолітню внучку в горезвісному кефірі. Але ні, посилав юну невістку котити колеса. Якщо, звичайно, вірити всьому сказаному Юлією Володимирівною.
Щоправда, пройшовши всі ці тяжкі випробування, малолітня Женя, як і сама Юля, виросла, зміцніла і придбала собі потужні колеса. Разом із чоловіком-рокером їде, куди хоче на блискучому мотоциклі. Якось у місті-герої Одесі вони навіть заїхали на громадський пляж, де мало не переїхали мирних відпочиваючих. Нетямущим правоохоронцям довелося навіть приковувати наручниками буйну парочку до їхнього власного «байка». Обізнані люди кажуть: у цьому випадку без «коліс» явно не обійшлося.
Якщо збрехав – хто тобі повірить? Напевно, саме тому німецькі друзі Тимошенко не стали покладатися на пана Рибачука і видали, на наш погляд, досить чесну книгу під промовистою назвою: «Аферистка. Справа Тимошенко». От би пану Рибачуку її почитати. Чесно. Зуб даю.