Жовтень. На носі чергові парламентські вибори. Чергове випробування для не такої молодої української демократії – двадцять років для держави – вік зрілості. Проте, якщо проаналізувати тон, у якому різні європейські правозахисні організації, зокрема, Венеціанська комісія, розмовляють з Україною, то мимоволі згадуються прочуханки, які у молодших класах отримував кожен із нас від учителів та старших товаришів. Особливо незадоволені наші старші за стажем життя в демократичному суспільстві західні друзі нашою системою устрою судових справ. І чого гріха таїти – все вони кажуть правильно. Якщо порівняти з їхньою системою правосуддя, то у нас має місце і тиск на суддів, яких позбавляють честі та совісті та всіляко ображають невідомі лиходії з державної та виконавчої влади. Над українськими слугами Феміди справді висить дамоклів меч Вищої Ради Юстиції, де самі судді справді представлені слабо. Є недоліки у роботі Вищої Кваліфікаційної Комісії суддів України. Не будемо гріха таїти: і органи суддівського самоврядування часом не грішать зайвою принциповістю.
Саме на ці утиски сльозно скаржаться останнім часом, опинившись у Брюсселі чи Венеції, представники нашої об’єднаної політичної опозиції. Словом, у них – європейців, у квартирі газ, а у нас розвалився самі знаєте якогось призначення сантехнічний атрибут. Все в нас погано. Останнім жорстко відчитав Україну комісар з прав людини Ради Європи данець Томас Хаммарберг, зокрема зазначивши, що українські судді не захищені від тиску ззовні, буває, що й політично вмотивованого.
Проте, чи не на порожньому місці розквітло в нашому суспільстві таке ставлення до суддів? Відразу зазначимо, що й самі судді далеко не завжди безгрішні. Нерідко і вони самі нагадують не бездоганних служителів Феміди, а членів певної суворо законспірованої секти, яка вирішує всі актуальні питання за допомогою міжсобойчика.
За прикладом не треба ходити далеко. Нещодавно, наприкінці лютого, в української громадськості з’явився не такий вже й частий привід заглянути за лаштунки суддівського королівства: Верховна Рада України давала згоду на затвердження цілої низки суддів на безстроковий період. Самі розумієте, що такі надпільгові умови можна створювати лише для кришталево чистих суддів, які досконало знають свою справу. Начебто саме таких суддів і пропонувала Вища Кваліфікаційна Комісія суддів України.
Таких та не таких. Під час обговорення кандидатур слово взяла народний депутат України Катерина Самойлик, яка навела цікаві показники діяльності одного з уже майже «безстрокових» суддів: кожне четверте рішення у кримінальних справах, яке оголошує ця «ваша честь», скасовується вищими судовими інстанціями. Так, і інших порушень стільки, що не витримали навіть колеги судді, які звернулися до Верховної Ради з повним обуренням листом. Проте представник Вищої Кваліфікаційної Комісії суддів України, який доповідав кандидатури суддів, заявив, що факти мають місце, але солідний юридичний заклад, який він представляє, і який, здавалося б, має бути потужним фільтром, який вловлює сумнівних служителів Феміди, підстав для відмови цьому судді в праві на безстрокову роботу не бачить. Причина такої короткозорості? На жаль, шановна Кваліфкомісія, згідно з існуючими правовими положеннями може про це просто не повідомляти широку громадськість, та й депутата теж.
Погодьтеся, що все це трохи скидається на кругову поруку, що існує всередині суддівського корпусу, що навряд чи можливо в тому ж данському королівстві, від якого прибув пан Хаммарберг, і де місцеві судді частенько попивають для більшої чесності краплі данського короля, про які співав безсмертний Булат. А от у нас, зважаючи на все, цими краплями і не пахне.
І наслідки очевидні. Напевно, навряд чи можуть похвалитися на цивілізованому правовому Заході тим, що будь-який тамтешній суддя, у найвіддаленішому районі, за заявою всього одного акціонера, який володіє однією копійчаною акцією, може накласти арешт на індустріальний гігант в іншому кінці країни, де й ніколи не бував. І не лише накласти арешт, а й передати величезне майно до рук цього настирливого громадянина. Слабко данським суддям? Їм довелося б цілий юридичний город городити, а нашим змученим стороннім тиском служителям Феміди – раз плюнути. Жодного тиску вимог закону вони не відчувають. Плюнули-дунули, а потім печаткою закрили, і, як раніше було прийнято говорити: тримай, імперіаліст, гранату! Словом, західним суддям, у сенсі реалізації своїх безмежних можливостей, до наших ще тягнутися і тягнутися.
Для переконливості ще приклад: чи може їхній суддя відпустити під крихітну заставу і, як кажуть, «з кінцями» двох суб’єктів, на руках яких кров убитих при затриманні співробітників правоохоронних органів? Думаєте, це неможливо? Звісно, данцям це й не снилося. Але ось у Львові, звідки взято цей приклад, ще можуть прямо із зали суду у зв’язку з набридливою нежиттю, з кінцями відпустити суб’єкта, який уже десять років перебуває в розшуку по всіх країнах СНД, через дуже серйозний фінансовий злочин. На міжнародні договори про видачу злочинців, які підписала Україна, львівські судді начхати хотіли. Зазначимо, що дивним збігом обставин в обох випадках ці рішення виносили судді, які вже збираються на пенсію, і в обох випадках вони відразу ж купували розкішні «Лексуси», на яких їздили, не соромлячись. Беззаконня як метод отримання вихідної допомоги – це також винахід українських суддів, навряд чи відомий на Заході.
Проте, вітчизняні служителі Феміди відколюють і не таке: своїми рішеннями скасовують положення Конституції та дії законів України, займаються далеко не завжди добровільним сексом прямо у службових кабінетах, обтяжуючи сейфи, призначені для зберігання судових справ, сотнями тисяч доларів, здобутих як хабар та патріотично приготованими до виконання українського народного звичаю «посівання». Чим більше краде, тим крутіший патріот. Звісно ж, це історія легендарного судді Зварича. Але мало хто знає, що разом з ним мають бути засуджені за ті самі злочини ще кілька суддів Львівського апеляційного адміністративного суду. І ці служителі Феміди, як і раніше, несуть свою правову вахту. Судді-злочинці, які продовжують судити! Слабо вам у вашому Копенгагені, пане Хаммарберг?
Слабо вашим суддям за три-чотири роки виконання своїх службових обов’язків заробити мільйони? А ось у нашій красуні-Одесі, ще зовсім молодий голова обласного господарського суду якось був застрелений у власному маєтку такої вартості. Втім, справа дійшла до того, що судді не ображаються, коли їх лагідно називають мафією. Вони лише незадоволені, що дорогою до зали засідань суду найжирніших «карасів» встигають випатрати працівники міліції та прокуратури.
Особливо засмучуються наші друзі на Заході, іноді навіть проливаючи скупу сльозу над рішеннями Печерського райсуду міста Києва, який дуже образив Юлію Тимошенко. Але чи знають вони, що образили її у цьому суді з четвертого разу? А спочатку був зовсім інший коленкор. Голова Печерського райсуду Микола Замковенко, який пізніше за дивним збігом обставин став депутатом від очолюваної Юлією Володимирівною партії, ухвалив рішення, згідно з яким Тимошенко ніколи апріорі не може бути ні в чому винна. Потім той самий суд під загрозою позбавлення ліцензії скасував можливу трансляцію несприятливого для Юлії Володимирівни телевізійного фільму напередодні виборів 2007 року. Судді, які заборонили фільм, що вже демонструвався одного разу о десятій годині вечора, зробили це рано-вранці наступного дня, не маючи про зміст показаного на блакитному екрані жодної уяви. Фільм не бачили, але засуджуємо. А незабаром, навздогін ще й приголубили ворогів Юлії Володимирівни рішенням, яке забороняє взагалі будь-яку критику на її адресу. Мабуть, в якості подяки за це Юлія Володимирівна підвищила зарплати та пенсії всім суддя взагалі ну прямо до фантастичного рівня. А рядові пенсіонери тим часом давилися в чергах у ощадкас за «Юлиною тисячею».
Щоправда, мій приятель, який тоді був довіреною особою Тимошенко, отримав дуже корисні відомості про те, скільки пачок стодоларових купюр вміщується у багажник шестисотого «Мерседеса», що зупинився біля будівлі Печерського райсуду. І тому: чого Тимошенко обурюється, українські суди у їхньому нинішньому вигляді багато в чому – результат її творчості? Словом, був час, коли непогано поводився стосовно нинішньої ув’язненої Качанівської колонії Печерський районний суд, у ті часи, коли Верховний суд України очолював Василь Онопенко, у минулому сам депутат від БЮТу, який непогано влаштував зятя на посаду заступника міністра юстиції в уряді Тимошенко. Ось така мучениця за народне благо, справедливість, закон та порядок Юлія Володимирівна. Втім, як і багато українських суддів, яких просто небезпечно, як кажуть «відв’язувати» у їхній повсякденній роботі. Сумно, але факт. Згідно з соціологічними опитуваннями, саме слово «суддя» стало в Україні синонімом чогось дуже сумнівного. І суспільна напруга з цього приводу зростає.
Тому, шановний Томасе, українські судді мають щиро дякувати і Вищій Кваліфікаційній Комісії суддів, і Вищій Раді Юстиції, за те, що ті хоч трохи намагаються обмежити їхні хапальні інстинкти. Бо обстановка така, що якщо держава негайно не візьме галузь судової влади, що «відірвалася» від життя суспільства і стала знаряддям збагачення в руках нечесних суддів, під контроль, то її у досить короткі терміни народ може просто взяти на вила. Терпіння людей не безмежне. Вони самі почнуть напувати суддів краплями данського короля, що особливо важливо перед майбутніми парламентськими виборами, результати яких, напевно, викличуть чимало судових суперечок.
Залишити відповідь