Проти командирського свавілля виступив пересічний солдат. Не побоявся.
Хлопець дав нам інтерв’ю.
Вперше в Україні правозахисник ГО “Самозахист” витягнула військовослужбовця від загрози 10 років в’язниці. Тепер командиру солдата загрожує відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин. Готується заява про наклеп у правоохоронні органи.
Ця подія трапилася торік, під час ротації 28-річного юнака з Луганська. Хлопець утік від окупантів та добровільно пішов служити у Львівську частину національної гвардії. Його та його батальйон відправили до Рівненської області по ротації.
Розповідає Дмитро Балабайка про свої перипетії на службі:
- «Я служити пішов у 2019 році. Мій контракт уже закінчився, однак через президентський указ із звільненням вийшов колапс. Коли нас у січні торік відправляли на ротацію в Рівненьку область, то виїжджаючи зі Львова до мене звернувся лейтенант Олег Куник, який сказав таке: – «Якщо ти не розмовлятимеш виключно по-українськи, то я тебе застрелю в лісі, під соснами!» Я на це увагу не звернув, міркував, що командир жартує. Десь місяць по приїзді командир, знаючи, що до армії я був кухарем, забажав, аби я приготував йому на вечерю плов.
- Того дня, я замучився сильно –копали окопи в мерзлій землі. Я ввечері приготував йому все ж таки плов, однак, занести не зміг, бо зморило на сон. Прокинувся й поніс йому той плов . Взимку, сутеніє швидко. Тим паче, в лісі. Була майже 11 година вечора. Я постукав у бліндаж до командира й сказав, що приніс плов. Не минула й хвилина, як за ручку дверей мене всмикнули всередину бліндажа. Через заледенілий дерев’яний поріг я впав. Благо, втримав казанок із гарячим пловом. Командир мене почав гамселити. Він вищий на голову, та кремезніший. Я зрозумів, що він розлючений, що я так пізно приніс їсти… Второпавши, що вчинив не добре, лейтенант почав репетувати, що я на нього напав. На лемент прибігли вояки. Почалося найцікавіше: мене повели до старшого командира, де накрученим на кулак ланцюгом майор бив мене по нирках, а ще троє офіцерів тримали. Так працює офіцерська солідарність… Далі – мене повели у мій бліндаж, та побитого вкинули на підлогу. А, вже вранці, мене допитували офіцери з контррозвідки. Мовляв, це я напав на командира, та спричинив йому кілька ударів ногою в груди. Він написав заяву про мій злочин проти нього. Мені одразу погрожували негайно відправити на фронт, якщо я не визнаю вину. Уже на наступний день були готові всі матеріали й висновок службового розслідування, й в алярмовому порядку терміново була порушена кримінальна справа за ст.405 ч.4 Кримінального Кодексу України –побиття під час військового стану, командира.
- От тоді я второпав, що мій командир говорив реальні речі про моє знищення фізичне, коли ми виїздили зі Львова. І що це не був жарт. За місяць до пригоди було внесено поправки у Кримінальний Кодекс України, а саме: до ряду статтей про військові злочини. Було скасовано умовні покарання за ці злочини. Отже, мені не було б ніяких поблажок у вигляді умовного покарання, чи від термінування тощо. Виключно мені загрожувала в’язниця від 5 до 10 років! Я перечитав масу судових рішень та юридичної літератури в Інтернеті й зрозумів – потрапив у тяжку халепу. Моя мама із сестрою від війни поїхали за кордон. У мене не було жодної підтримки й ніякої надії на успіх. Я не міг спати, переживав. Мене змусили слідчі й прокурори написати відмову від адвоката. Слідчих та прокурорів у моїй справі було з десяток. Як у заядлого злочинця-рецидивіста вчепилися. Було проведено судово-медичну експертизу «потерпілого» офіцера, що не виявила ознак фізичного насильства. Офіцер сам впав! Висновок не задовольнив слідчого ДБР. Зробили повторну експертизу – результат аналогічний! Потім я довідався, що на мені вирішили ДБРівці та контррозвідники зробити показники розкриття по військових злочинах. Я уже й не сподівався на справедливе розслідування, коли мій співслуживець порекомендував мені зголоситися за юридичною допомогою до представниці ГО «Самозахист», пані І.Тершак, яка раніше не раз його рятувала. Сказав, що це надзвичайно кваліфікований юрист. І таки це правда! Вона витягнула цю надзвичайно копітку справу на рівень того, що не я винен, а командир, який мене обмовив. Дуже дякую за мій захист! Мені вселили віру в те, що якщо боротися – можна здолати любу кривду!» На фото: Кулеметник вч. 4114 Дмитро Балабайка.
Залишити відповідь